Українські армійці позбавлені можливості контролювати село Південне, що на Донеччині. Бойовики прострілюють його з двох найближчих териконів. Це українське село фактично є сірою зоною з кинутими напризволяще мешканцями
Село Південне (кол. Ленінське) де-юре – підконтрольна Україні територія. Тому всі, хто там мешкає, вільно перетинають український блокпост. Звісно, якщо вони є у списку, який нині узгоджують представники цивільно-військового співробітництва.
Де-факто, село з двох териконів-близнюків контролюють бойовики, фактично утримуючи мешканців у заручниках. У разі надзвичайної події їхати у так звану "сіру зону" ніхто не хоче – ані швидкі, ані пожежні, ані ремонтні бригади.
"От підходить зима. Ні вугілля завезти, ні дров завезти. Ну так добре, що я ще більш-менш ворушусь. А у нас є люди по 80 з лишком років. Хто про них попіклується?" – питається місцевий мешканець Володимир.
Крім того, з висот поблизу села пострілюють ворожі снайпери. "Причому, з різних позицій, снайпери такі підготовлені. Не курсанти, не "учебка". Конкретно знають, куди прийшли", – розповідають армійці.
Єдині, хто має доступ до села – гуманітарні місії. Сьогодні вони везуть мешканцям будматеріали.
"Спускалися вже не раз. Там били, небезпечно. Знаємо, але така робота. Потрібно людям допомагати, тому що якщо не ми, то ніхто туди і не спуститься", – пояснює представник гуманітарної місії "Проліска" Владислав.
Саме там, у районі Південного, з розтрощеного снарядами водогону щодня витікають у землю сотні кубометрів води, підтоплюючи людські оселі. У той час як Торецьк, куди іде труба, залишається без води. Дозволу поремонтувати пробитий водогін російська сторона не дає вже майже півроку.
Взяти де-факто село під контроль українська армія може. Але зайти туди з боєм – означає підставити під вогонь місцевих, а це майже 200 мешканців Південного та переселенці, яких лише більшає.
Село Південне (кол. Ленінське) де-юре – підконтрольна Україні територія. Тому всі, хто там мешкає, вільно перетинають український блокпост. Звісно, якщо вони є у списку, який нині узгоджують представники цивільно-військового співробітництва.
Де-факто, село з двох териконів-близнюків контролюють бойовики, фактично утримуючи мешканців у заручниках. У разі надзвичайної події їхати у так звану "сіру зону" ніхто не хоче – ані швидкі, ані пожежні, ані ремонтні бригади.
"От підходить зима. Ні вугілля завезти, ні дров завезти. Ну так добре, що я ще більш-менш ворушусь. А у нас є люди по 80 з лишком років. Хто про них попіклується?" – питається місцевий мешканець Володимир.
Крім того, з висот поблизу села пострілюють ворожі снайпери. "Причому, з різних позицій, снайпери такі підготовлені. Не курсанти, не "учебка". Конкретно знають, куди прийшли", – розповідають армійці.
Єдині, хто має доступ до села – гуманітарні місії. Сьогодні вони везуть мешканцям будматеріали.
"Спускалися вже не раз. Там били, небезпечно. Знаємо, але така робота. Потрібно людям допомагати, тому що якщо не ми, то ніхто туди і не спуститься", – пояснює представник гуманітарної місії "Проліска" Владислав.
Саме там, у районі Південного, з розтрощеного снарядами водогону щодня витікають у землю сотні кубометрів води, підтоплюючи людські оселі. У той час як Торецьк, куди іде труба, залишається без води. Дозволу поремонтувати пробитий водогін російська сторона не дає вже майже півроку.
Взяти де-факто село під контроль українська армія може. Але зайти туди з боєм – означає підставити під вогонь місцевих, а це майже 200 мешканців Південного та переселенці, яких лише більшає.
Комментариев нет:
Отправить комментарий