У Росії рупором Кремля стали не лише ЗМІ, а й режисери, письменники та музиканти
Нині популярними стали фрази «Я телебачення не дивлюсь взагалі», «Я новини не читаю / не слухаю / не дивлюсь, бо там – лише брехня і пропаганда». Утім, уникнути її росіянам, просто припинивши взаємодію з усіма ЗМІ, не вдасться. Для таких пропагандистська машина винайшла інші методи, залучивши до своїх брудних цілей митців. Журналісти Еспресо.TVзібрали підбірку найяскравіших прикладів такої пропаганди:
Серед бравих прислужників пропаганди в російській літературі добре відомий Микола Старіков. Він пише вже давно і швидко відреагував на події в Україні, перекрутивши їх під свою параноїдальну ідею: у всьому винні США.
Зокрема, його книжка «Украина. Хаос и революция - оружие доллара» на двохсот сорока сторінках просуває тему - «крах української держави, що відбувся після державного перевороту, здійсненого спецслужбами США в Києві у лютому 2014».
У кращих традиціях жанру Старіков турбується маршами «нацистських бойовиків» в Україні. Це він пояснює тим, що США потребує війни, аби «списати свій колосальний державний борг».
Стиль автора подібний до письменників-документалістів, Старіков навіть вдається до «аналітики», тож, росіянин, що принципово «не дивиться новини» та не здатний до аналітичного осмислення фактів, скористається підказками Старікова та прийме його фантазії за правду.
Відреагував автор і на окупацію Росією Криму, створивши книгу «Россия. Крым. История». Тут, у властивій йому манері, Старіков розповідає, «як Крим повернувся додому в 2014 році? Хто і навіщо організував держпереворот у Києві?».
З пропагандою в літературі не відстає і Дмитро Бєляєв, що символічно є однофамільцем російського фантаста. Його книга «Разруха в головах. Информационная война против России» ще у назві грає на випередження, змушуючи повірити, що вся інформація, яка викриває Росію, є брехливою на противагу російській пропаганді.
Сергій Плєханов опублікував збірку «Новороссия. Восставшая из пепла», об’єднавши в ній усі кремлівські версії «історичної правди». «Коли українські шовіністи захопили владу в Києві та відкрито оголосили хресну ходу проти всього російського, Новоросія постала і веде смертельну боротьбу не тільки за своє виживання, але й за майбутнє всіх росіян».
Окрім цього, у книзі безліч іншої маячні, що нічим не відрізняється від новин російських прокремлівських каналів.
Уникаючи новин та шукаючи об’єктивності в літературі, можна натрапити ще на десяток подібних текстів, зокрема: Леонід Млечин «Степан Бандера и судьба Украины», Олексій Козлов «Вся правда об Украинской Повстанческой Армии», Юрій Мухін «Как натравить Украину на Россию. Миф о «Сталинском Голодоморе», Максим Григорьєв «Евромайдан», Лев Вершинін «Кто уничтожил Украину?», «Украина – вечная руина», Олег Федюшкін «Несостоявшаяся украинская держава», Михайло Полікарпов «Оборона Донбасса. Игорь Стрелков, ужас бандеровской хунты», Джон Армстронг «Истоки самостийного нацизма» та ще багато подібних «трудів».
Нині популярними стали фрази «Я телебачення не дивлюсь взагалі», «Я новини не читаю / не слухаю / не дивлюсь, бо там – лише брехня і пропаганда». Утім, уникнути її росіянам, просто припинивши взаємодію з усіма ЗМІ, не вдасться. Для таких пропагандистська машина винайшла інші методи, залучивши до своїх брудних цілей митців. Журналісти Еспресо.TVзібрали підбірку найяскравіших прикладів такої пропаганди:
Серед бравих прислужників пропаганди в російській літературі добре відомий Микола Старіков. Він пише вже давно і швидко відреагував на події в Україні, перекрутивши їх під свою параноїдальну ідею: у всьому винні США.
Зокрема, його книжка «Украина. Хаос и революция - оружие доллара» на двохсот сорока сторінках просуває тему - «крах української держави, що відбувся після державного перевороту, здійсненого спецслужбами США в Києві у лютому 2014».
У кращих традиціях жанру Старіков турбується маршами «нацистських бойовиків» в Україні. Це він пояснює тим, що США потребує війни, аби «списати свій колосальний державний борг».
Стиль автора подібний до письменників-документалістів, Старіков навіть вдається до «аналітики», тож, росіянин, що принципово «не дивиться новини» та не здатний до аналітичного осмислення фактів, скористається підказками Старікова та прийме його фантазії за правду.
Відреагував автор і на окупацію Росією Криму, створивши книгу «Россия. Крым. История». Тут, у властивій йому манері, Старіков розповідає, «як Крим повернувся додому в 2014 році? Хто і навіщо організував держпереворот у Києві?».
З пропагандою в літературі не відстає і Дмитро Бєляєв, що символічно є однофамільцем російського фантаста. Його книга «Разруха в головах. Информационная война против России» ще у назві грає на випередження, змушуючи повірити, що вся інформація, яка викриває Росію, є брехливою на противагу російській пропаганді.
Сергій Плєханов опублікував збірку «Новороссия. Восставшая из пепла», об’єднавши в ній усі кремлівські версії «історичної правди». «Коли українські шовіністи захопили владу в Києві та відкрито оголосили хресну ходу проти всього російського, Новоросія постала і веде смертельну боротьбу не тільки за своє виживання, але й за майбутнє всіх росіян».
Окрім цього, у книзі безліч іншої маячні, що нічим не відрізняється від новин російських прокремлівських каналів.
Уникаючи новин та шукаючи об’єктивності в літературі, можна натрапити ще на десяток подібних текстів, зокрема: Леонід Млечин «Степан Бандера и судьба Украины», Олексій Козлов «Вся правда об Украинской Повстанческой Армии», Юрій Мухін «Как натравить Украину на Россию. Миф о «Сталинском Голодоморе», Максим Григорьєв «Евромайдан», Лев Вершинін «Кто уничтожил Украину?», «Украина – вечная руина», Олег Федюшкін «Несостоявшаяся украинская держава», Михайло Полікарпов «Оборона Донбасса. Игорь Стрелков, ужас бандеровской хунты», Джон Армстронг «Истоки самостийного нацизма» та ще багато подібних «трудів».
Комментариев нет:
Отправить комментарий